Лента новостей
Що чекає на українських біженців після перемир'я: у Чехії зробили жорстку заяву Іспанський топ-клуб готовий викласти 20 млн євро за лідера збірної України з футболу "Сім'я на дві країни": Дар'я Петрожицька зізналася, коли востаннє бачилася з нареченим Росіяни захопили відразу два населені пункти на Донбасі, - DeepState США припинили розгляд заяв на імміграцію для українців, - CBS News У Саудівській Аравії побудують найшвидші та найвищі американські гірки у світі Наталя Могилевська зізналася, чому приховує свого чоловіка Чи повернеться Європа до путінського газу: Economist пояснило ситуацію США можуть вивести частину військ із Європи, - Bloomberg Рубіо пояснив, коли США будуть готові зняти санкції проти Росії, - Bloomberg "Хотіли розірвати шлюб": дружина Романа Сасанчина розповіла про кризу у стосунках Трамп критикує Зеленського і наполягає на проведенні виборів, - FT Британські "Тайфуни" допоможуть зберегти мир в Україні, - The Times Стало відомо, де у світі найдешевший та найдорожчий бензин (інфографіка) "Шампанське несуть в холодильник": Трамп дає Путіну ключові поступки перед переговорами, - CNN Учені виявили приховану математику в картинах да Вінчі та Мондріана На Берлінале відбулася прем'єра фільму "Стрічка часу" Катерини Горностай: перші відгуки Лукашенко злякався, що переговори РФ і США можуть піти на шкоду Білорусі Народна артистка України бореться за життя - що сталося Ексглава британської армії розніс військову підготовку країни до можливої війни з РФ Над Україною опинився центр антициклону: синоптикиня повідомила, що буде з погодою Кабмін виділив майже 8 млрд гривень на закупівлю дронів Олексій Арестович розлучається з дружиною через майже 10 років шлюбу США давали Зеленському одну годину на підписання договору про корисні копалини, - NBC News Трамп хоче мати угоду про корисні копалини і по-різному тисне на Зеленського, - депутатка

В умовах війни ми стикаємося з величезними змінами, і мистецтво та гумор не є винятком. Як знайти межу між жартом та жорстокістю? Чи можливо зробити гумор аполітичним? Ці питання стають все більш актуальними в нашому суспільстві.

На цю тему поспілкувався з Сергієм Чудаєвим — українським продюсером та засновником Comedy Space, продюсерського центру, який став основою для першого театру антрепризи та комедії в Україні.

Чи відчуваєте, що сьогоднішній гумор став більш жорстким і менш безтурботним в порівнянні з довоєнним періодом? Чи не боїтеся, що гумор стане інструментом для виправдання жахіть війни?

Смерть стала контентом. Ми оцінюємо її лайками, репостами, мемами про "мінусову погоду" та "смажених ворогів". Але в кожному такому жарті є реальна людина, і вона вже не сміється.

Ви бачили відео, де від людини залишається лише тінь на асфальті? Класний монтаж, дотепний підпис. Але чи не здається вам, що смерть перетворилася на дешевий контент? Ми ще люди чи вже просто контент-менеджери війни?

Ворог теж жартує. Про нас. Про наші втрати. Він теж сміється, щоб не думати про свою приреченість. Але є важлива різниця: якщо довго сміятися над чимось, ц перестає здаватися страшним. А коли страх зникає — можна прийняти будь-яке безумство за норму.

Смійтеся. Репостіть. Діліться мемами. Але пам’ятайте: гумор — це не броня. Це показник, наскільки ваша психіка вже не відчуває біль. Якщо єдине, що лишилося, — це бажання жартувати, значить, ви вже давно перетнули межу. І, можливо, варто зупинитися.

Чи можливо взагалі залишити гумор "аполітичним" у часи, коли кожен жарт про Україну чи війну може бути розцінений як політична маніпуляція? Чи все ж таки гумор давно перестав бути безпечним і незаангажованим?

"Гумор поза політикою" — це як "війна поза смертю". Так не буває. Весь контент має політичний підтекст, а якщо ти жартуєш про війну — ти вже обрав сторону. Сміх над смертю або допомагає пережити її, або виправдовує. А нейтральність? Це просто тиха підтримка, без зайвого галасу.

Якщо ви вважаєте, що меми — це безпечна територія, тоді подивіться, хто їх створює, хто їх поширює і кого вони найбільше зачіпають. Гумор — це теж зброя. Він або заряджає твій автомат, або заряджає автомат ворога. Третього немає.

Тому, якщо ви хочете жартувати "поза політикою", просто мовчіть. Бо ваш сміх все одно працюватиме на когось, навіть якщо ви цього не усвідомлюєте.

Сьогодні більшість відомих коміків так чи інакше співпрацюють з військовими. Це не просто підтримка — це частина загальної інформаційної війни. І так, це політика.

Чи є теми, які ви б взагалі не стали торкатися, навіть якщо це може розважити публіку? Чи є табу, яких варто уникати, щоб не зруйнувати свою репутацію в часи війни?

У часи війни весь цей "гумор на межі", стендапи про мертвих — це не просто табу, а мінні поля. Переступиш — вибухнеш.

Ось те, що на мою думку точно не варто чіпати:

Жарти про смерть і насильство без обережності. Якщо ти просто регочеш над смертю без контексту чи сенсу — це не гумор, а блюзнірство. Люди відчувають, коли ти перетнув межу, і тоді у тебе не залишиться репутації, тільки вороги.

Меми про травми та психічні розлади. Жарти про "психів" і "відключених" — це не дотепність, а сором. В країні тисячі людей переживають ПТСР, депресію, страх за своє життя. Якщо ти цього не розумієш — просто мовчи. Бо твій "сміх" лише поглиблює чужі рани.

Меми про внутрішні проблеми країни. Коли мільйони на межі виживання, а ти жартуєш про економічний крах чи соціальні біди — це не сатира, а тупість. Якщо твій гумор не підтримує, він лише допомагає ворогу.

Гумор під час війни — це або спосіб зберегти людяність, або швидкий шлях до морального пекла. Варто пам’ятати, що граючись з вогнем, можна обпектися.

Війна — це найбільша криза для гумору. Чи відчуваєте ви, що сьогодні вам необхідно цензурувати себе чи обмежувати свою творчість, аби не вийти за межі допустимого?

Так, звісно. Те, що раніше здавалося дотепним, тепер звучить як самозасудження. Тож питання: ти готовий бути тим, хто танцює на кістках, аби зробити "смішним" те, що сміх вже не здатен змити?

Цензурувати себе? Так, як ніколи раніше. Бо кожен твій жарт тепер — це не просто слово, а бомба. І якщо ти не думаєш, як його сприймуть, то ризикуєш виправдати те, що не має виправдання. Війна стирає межі дозволеного. Ти можеш сміятися, але пам’ятай: за твоїми словами — справжні трагедії, зруйновані життя, вбиті люди.

Я обмежую себе, бо знаю, як легко переступити межу. Кожен неправильний жарт — це не просто помилка, це втрата всього людяного в тобі. Сміх може бути зброєю. Але не забувай: якщо ти не обережний, ця зброя може вбивати.

Як іноземці сприймають наш гумор? Чи не здається вам, що наші жарти виглядають для них надто інтимними або навіть жорстокими? Чи часто іноземці не розуміють, що таке справжній український гумор?

Іноземці сприймають український гумор по-різному, і це цілком логічно. Наші жарти можуть здаватися їм дивними, надто жорсткими або навіть незрозумілими, бо ми сміємося не лише з буденних ситуацій, а й з болючих реалій, історичних травм і війни. Чорний гумор, сарказм, іронія — усе це для нас не просто сміх, а спосіб вистояти, не зламатися й зберегти себе.

Ті, хто не пережив подібного, можуть не зрозуміти, чому ми сміємося там, де, здавалося б, має бути лише скорбота. Але для нас гумор — це не просто розвага, а інстинкт виживання. Тому іноземцям іноді важко прийняти нашу манеру жартувати, поки вони не відчують контекст і не зрозуміють, що український гумор — це наша зброя і наш щит.

Як ви оцінюєте тих акторів і коміків, які поїхали під час війни? Це втеча від реальності? Як їхня кар’єра буде виглядати після війни в Україні? Чи є прощення для таких людей?

Чи можна дати їм другий шанс? Коли під час війни люди обирають втекти, вони не просто роблять помилку — вони роблять свідомий вибір. Це вже не слабкість чи страх, це чітка позиція.

Прощення — не автоматичне. Воно вимагає каяття, відповідальності й реальних вчинків, а не просто слів. Але після всього, що сталося, важко уявити, що суспільство знову прийме їх як своїх. Вони стали чужими не тільки для країни, а й для власної репутації. І шлях назад для них майже закритий.

Ті ж, хто повністю відвернувся від країни чи навіть почав співпрацювати з агресором, то ці люди — зрадники. І неважливо, які виправдання вони вигадують для себе. Їхня "кар’єра" після війни? Нічого не буде. Вони залишаться порожніми оболонками, від яких відвернуться всі, адже самі зруйнували свою репутацію. Їхні імена більше не про творчість — вони про зраду. І на цьому все.

Чи повинна українська культура приймати тих, хто мав легальний дозвіл на виїзд за кордон під час війни, або й такі люди більше не мають місця в українському культурному середовищі?

Давайте підходити до цього питання з позиції прогресивного суспільства, розуміючи, що навіть люди, які поїхали під час війни, можуть принести щось корисне для нашої країни. Замість того, щоб принципово виключати їх, треба подумати, які можливості та ресурси вони можуть запропонувати Україні зараз. Можливо, у них є досвід, навички чи зв’язки, що можуть допомогти у розвитку культури, економіки чи міжнародних відносин. Якщо вони готові працювати на відновлення країни, їхній вклад може бути таким же важливим, як і вклад тих, хто залишився.

Незважаючи на всі труднощі, ми маємо зберігати віру в краще майбутнє. Це не просто надія, а переконання в тому, що ми сильні, і навіть після всіх випробувань, які ми переживаємо, настане мир. Ми маємо бути відкритими до змін, підтримувати один одного і разом будувати нове, сильніше майбутнє. Важливо пам’ятати, що цей важкий час не буде тривати вічно, і дуже скоро він залишиться позаду.

Чи були у вас особисті розмови з Еллертом та Лірником після початку війни?

Я з ними не спілкуюся — бо сенсу в цьому немає. З Антоном пропрацював понад десять років як артист-директор, але ще в період ковіду ми розірвали всі зв’язки через фінансові суперечки. З Еллертом, хоча ми й з одного міста, нічого спільного не було і немає.

А тепер ці хлопці — втікачі, які продалися за комфорт і залишилися в багнюці. Вони чіпляються за будь-які лазівки, аби тільки не втратити доступ до російськомовної аудиторії. Еллерт в Америці, Лірник в Іспанії та Туреччині — всі вони спокійно працюють з росіянами, для росіян, і намагаються це виправдати якимись пожертвами для біженців. Але це фарс. Це не допомога, а жалюгідна спроба втриматися на плаву.

Їхня "позиція" — порожня брехня. Лірник сидить на двох стільцях і плює в бік своєї країни. Еллерт може розповідати про підтримку України, але це псевдопідтримка, бо він працює з тими, хто нас вбиває.

Усі бачать, що вони намагаються або триматися поруч з "хорошими руськими", або взагалі злитися з ними. Але ось що я скажу: я провів достатньо часу в Росії і бачив усе зсередини. З початком війни всі ці "артисти" стали чужими там і непотрібними тут.

У них був шанс вчасно зістрибнути з цієї голки й почати з нуля, але кожен робить свій вибір. І тепер їх ніхто не покличе. І ніхто не забуде їхньої підлості. Вони остаточно втратили зв’язок з реальністю.